"Остання казка Рити"/ нереальна реальність

Останнім часом я постійно надихаюсь - людьми або ж їх творіннями, найчастіше це подвійне поєднання. Це прекрасне та несамовите відчуття, коли хочеться творити і знати, що на тебе вплинула конкретна дія певної людини або ж сама вона.
Місяць божевільно-прекрасних людей. І  я впевнена, що лише несамовитість і робить їх цікавими для мене.
Сьогодні я все ж дійшла до нового перегляду фільму Ренати Літвинової "Остання казка Рити".
Мене не цікавив сюжет, мене зачарувала картинка, така абсурдна історія-фантазія, з прекрасними актрисами, костюмами, декораціями, антуражем. Історія моїх власних снів, таких сповнених казкових героїв, але не по-дитячому складних, заплутаних, нестриманих та абсурдних.




Кадр, де Літвинова співає нагадав мені про моє власне сприйняття будь-якого процесу, коли ти добре розумієш, що серйозність - це не твій вибір.
Фільм - і є казка, така невигадана, а стиль зйомки, - документація театральності життя, де кожен може повірити у реальність таких героїв, що можуть лише наснитись.
Я довго чекала, щоб переглянути " останню казку рити", адже ще на Одеському міжнародному кінофестивалі мала таку можливість. Але все приходить вчасно, як і цей фільм, з ідеями, які живуть в моїй голові вже декілька годин.













Немає коментарів :

Дописати коментар