Книжковий мультинаціоналізм

Два тижні довгих та сонних ранків, таких повільних, сповнених тишею, шумом моря та книжками…

Впродовж усіх цих двох тижнів весь свій вільний час я присвячувала читанню. Звісно, дуже хотілось читати лише надихаючу літературу, можливо сучасну урбан фантастику чи довгі романи, але вийшло все по-іншому.

Три великі книжки, одна за одною захоплювали мою свідомість і я навіть не зрозуміла як швидко опинилась в полоні власних думок і навіть інколи в дещо депресивному настрої. Бо вибрала я собі непросту справу – через обрані романи розкривати поступово екзотичні народності, які раніше були для мене лише згадкою з уроків історії.

Все розпочалось із Зеді Сміт та її роману «Білі зуби». Історія еміграції, лондонський колорит бідних районів мегаполісу, постійна ворожнеча різних поколінь і стирання власної ідентифікації. Вихідці з Ямайки та Бангладешу, які вимушені були шукати кращої долі в сірій столиці Об’єднаного Королівства, намагаються не втратити власне коріння і привити його новим нащадкам, яким абсолютно все одно, до якої народності вони належать. Нова країна, нові правила, нові порядки.

На краю світу зі слоном в руці

Зараз я сиджу на своєму затишному балконі і попиваю смачний духмяний чай, який я захопила з собою, відправляючись в подорож. Вигляд, що я маю з балкону, вражає своєю лаконічною простотою та нестримною глибиною: невеличке озеро, на якому стоїть мій будинок, маленькі деревця навколо нього і дикі пальми на фоні зелених тропічних схилів.

Кожного дня я тепер маю неабияку забавку – годувати своїх нових домашніх тваринок – чималих по розміру риб, що населяють наше озеро. Варто мені лише наблизитись, як вони спритно оточують мій балкон і висовують з мутної води свої жадібні ротики. Вони поїдають абсолютно все – від шкірок бананів та манго до помідорів і навіть залишків цибулі.

Але вся ця історія, насправді, про слонів. Острів на якому я зараз живу називається Koh Chang, що в перекладі з тайської мови означає «слон», тому що має форму, яка нагадує цю могутню тварину.

Коли я проїжджаю біля численних слонових ферм, яких тут чимало, я часто зупиняюсь, щоб зазирнути в очі цим статним гігантам, в яких я щоразу бачу лише якийсь непомірний тихий смуток - мабуть від важкості здоровенних кайданів, якими скуті їхні передні лапи, щоб міцно тримати слона та обмежити йому можливість швидко пересуватись. А ще я постійно там бачу голодні до розваг очі туристів, які ладні заплатити чималі гроші, щоб проїхатись верхи на великій тварині і погодувати з рук бідолаху.

Нове життя. Подорож довжиною в рік

Через 10 днів буде рік як я подорожую, залишивши свою кольорову домівку, зібравши всі необхідні речі та взявши за руку тоді ще свого нареченого, а тепер вже законного чоловіка, відчайдушно відправилась в мандри.

Не хотілось би називати мій вчинок «втечею» від реальності або ж пошуком себе. Але моя, хоч і улюблена, але виснажлива робота в онлайн-виданні, відсутність вихідних, похмуре та важке небо над головою, розчарування в тусовках та в самій ідеї проживати своє життя в одному місті і ще й постійні внутрішні діалоги про всілякий непотріб призвели до того, що я взяла квиток на літак до Тайланду, майже нічого не знаючи про цю країну.

Постійне споглядання в фейсбук-стрічці за мандрівниками, що легко пересікали екватор в пошуках пригод, надихало мене якомога швидше збиратись з силами, вирішувати все з роботою та не боятись майбутнього.

І як результат - я вже рік в подорожі, хоч і продовжую працювати вже в іншому фешн виданні, і, маючи лише один вихідний на тиждень, я навчилась працювати будь де: на борту порому, розклавши всі свої речі навколо себе, біля супермаркету прямо на сходинках, в різноманітних кафе і елітних ресторанах, де сервіровку я спритно замінюю своїм міні офісом, на полонині в карпатському селі, в прохолодній берлінській квартирі, в європейському парку, де всі несамовито курять травку, і навчилась просто радіти, не дивлячись на постійні проблеми з інтернетом, від того, що я безмежно вільна, як птах, який може полетіти куди завгодно.

Тропическая зима на острове Самуи

Таиланд - это прежде всего несуетливая размеренная жизнь на тропических островах. Сложно оказавшись в этой стране вечного лета, отказать себе в удовольствии погрузиться с головой в беззаботную островную жизнь, о которой все слышали и наверняка мечтали с самого детства, вдохновившись, например, фильмом Пляж.

Бангкок Транзит

Скоростная электричка несется без остановок с аэропорта куда-то в сторону центра Бангкока на станцию, название которой нам совсем ни о чем не говорит, а скорее пугает. Мы пытаемся дозвониться нашему другу, который здесь живет уже пару лет, а внизу под нами расстилается какое-то пока что непонятное нам аморфное городское пространство с пальмами, трущобами, каналами, высотками, дорогами и иероглифами вперемешку.