Два тижні довгих та сонних ранків, таких повільних, сповнених тишею, шумом моря та книжками…
Впродовж усіх цих двох тижнів весь свій вільний час я присвячувала читанню. Звісно, дуже хотілось читати лише надихаючу літературу, можливо сучасну урбан фантастику чи довгі романи, але вийшло все по-іншому.
Три великі книжки, одна за одною захоплювали мою свідомість і я навіть не зрозуміла як швидко опинилась в полоні власних думок і навіть інколи в дещо депресивному настрої. Бо вибрала я собі непросту справу – через обрані романи розкривати поступово екзотичні народності, які раніше були для мене лише згадкою з уроків історії.
Все розпочалось із Зеді Сміт та її роману «Білі зуби». Історія еміграції, лондонський колорит бідних районів мегаполісу, постійна ворожнеча різних поколінь і стирання власної ідентифікації. Вихідці з Ямайки та Бангладешу, які вимушені були шукати кращої долі в сірій столиці Об’єднаного Королівства, намагаються не втратити власне коріння і привити його новим нащадкам, яким абсолютно все одно, до якої народності вони належать. Нова країна, нові правила, нові порядки.
Наступна книжка – вже про зовсім інших людей і торкається вона безпосередньо теми війни. Це історія про афганський народ, який відомий мені ще з новин далеких 90-их, коли я була ще дуже маленькою і не розуміла, чому там воюють. Історія Халед Хоссейни «Той, що біжить за вітром» насичена важкими подіями бойових дій, дружби та вірності, батьківської любові і втечі на далекий Захід, де нові звичаї, нові традиції та жорсткі й незрозумілі правила.
Остання історія - про Африку 60-их років, коли країни континенту починають боротись за незалежність, - в романі Нгозі Адачі «Половина жовтого сонця». Неймовірно складна книжка для прочитання - постійна війна, страшний голод, знущання солдат над місцевими жителям, страх і смерть.
У мене навряд чи було бажання писати якісь рецензії, але з голови не виходить кожна з цих історій, де різні люди намагаються знайти своє щастя, побудувати світлий дім та жити там в любові, але конфлікти – чи то внутрішні, чи міждержавні - постійно заважають жити в гармонії та щасті.
Мабуть, це найбільш свідомі мої книжки, і, як не було б мені важко, я продовжувала їх читати, щоб до кінця усвідомити всю трагічність багатьох історій і зробити свої власні висновки.
Впродовж усіх цих двох тижнів весь свій вільний час я присвячувала читанню. Звісно, дуже хотілось читати лише надихаючу літературу, можливо сучасну урбан фантастику чи довгі романи, але вийшло все по-іншому.
Три великі книжки, одна за одною захоплювали мою свідомість і я навіть не зрозуміла як швидко опинилась в полоні власних думок і навіть інколи в дещо депресивному настрої. Бо вибрала я собі непросту справу – через обрані романи розкривати поступово екзотичні народності, які раніше були для мене лише згадкою з уроків історії.
Все розпочалось із Зеді Сміт та її роману «Білі зуби». Історія еміграції, лондонський колорит бідних районів мегаполісу, постійна ворожнеча різних поколінь і стирання власної ідентифікації. Вихідці з Ямайки та Бангладешу, які вимушені були шукати кращої долі в сірій столиці Об’єднаного Королівства, намагаються не втратити власне коріння і привити його новим нащадкам, яким абсолютно все одно, до якої народності вони належать. Нова країна, нові правила, нові порядки.
Наступна книжка – вже про зовсім інших людей і торкається вона безпосередньо теми війни. Це історія про афганський народ, який відомий мені ще з новин далеких 90-их, коли я була ще дуже маленькою і не розуміла, чому там воюють. Історія Халед Хоссейни «Той, що біжить за вітром» насичена важкими подіями бойових дій, дружби та вірності, батьківської любові і втечі на далекий Захід, де нові звичаї, нові традиції та жорсткі й незрозумілі правила.
Остання історія - про Африку 60-их років, коли країни континенту починають боротись за незалежність, - в романі Нгозі Адачі «Половина жовтого сонця». Неймовірно складна книжка для прочитання - постійна війна, страшний голод, знущання солдат над місцевими жителям, страх і смерть.
У мене навряд чи було бажання писати якісь рецензії, але з голови не виходить кожна з цих історій, де різні люди намагаються знайти своє щастя, побудувати світлий дім та жити там в любові, але конфлікти – чи то внутрішні, чи міждержавні - постійно заважають жити в гармонії та щасті.
Мабуть, це найбільш свідомі мої книжки, і, як не було б мені важко, я продовжувала їх читати, щоб до кінця усвідомити всю трагічність багатьох історій і зробити свої власні висновки.
Немає коментарів :
Дописати коментар