Львів.продовження.

Звісно, Львів прекрасний своїми закладами. В Києві взагалі їх майже немає, а ще немає традиції зустрічатися і ходити на каву.

обожнюю такі закриті дворики

поруч з телефонною будкую сиділа дуже зла квіткарка, яка по-злому подивилася на мене!

Перший заклад був вибраний мною досить випадково. Моя подружка Іра  - яка дуже довго прожила у цьому західному місті, потурбувалася про мене і порадила ресторанчик «Крива Липа» в провулку Крива Липа. Я зайшла туди одна, як героїня якогось роману. До мене одразу підійшов симпатичний офіціант і вкрив мене теплою ковдрою. Я їла смачний гострий суп гаспачо  разом з шпинатним рулетом, а десертом мені стала книжка та дощ. І тиха меланхолія.

Але потім я зустрілася з подружками, які змусили мене за 3 години обійти найбільш культові заклади Львову. Я була вражена – за 2 роки моєї відсутності в місті відкрилися дуже незвичні кафешки та ресторанчики.

Першою була кав'ярня в тому ж провулку Крива Липа, але назва мені не запам'яталася. 

офіціанткою була колоритна мулатка з приємним акцентом

замість звичної підлоги - там були камінчики, які шурхотіли під ногами

а на стінах фотографії огололених чоловіків, які так зігрівали душу)

а от тіло зігрівала смачна кава з морозивом і трішечки алкоголю ( все ж на вулиці постійно йшов дощ)

такі стікери на стіні дають знижки від 5 до 15% в інші заклади. в Києві ніколи такого не бачила

моя подорож по закладах продовжувалася. я не особлива фанатка шоколаду, але не зайти у Львівську майстерню шоколаду я просто не могла. я навіть побачила, як цей шоколад власноруч виготовляється. і запах там був божественним!

я придбала собі декілька таких плиток

але мріяла все ж про таке щастя!

в деяких закладах я щось частувала, а в деякі я просто заходила пофотографувати. А ось дуже славне  "Мазох кафе"з різноманітними варіаціями садо-мазо теми.

у всіх залах дуже еротичне освітлення і купа атрибутів недитячих ігор

цікаво, а що роблять цими гострими підборами?

а ще туалети. такі милі

і кайдани, які ще добре функціонують

а самому Леопальду фон Захер-Мазоху я поклала руку в кишеню і  доторкнулася до чогось дуже откровенного)

останнім моїм притулком став 4 чи 5 поверховий "Дім легенд". Всередині там заборонено фотографувати, але на даху не було ніяких табличок, тому я і дістала свій, вже змучений, фотоапарат. Вигляд на центр міста був казковим, як і сам Львів.

без фотографії в машині, я просто не могла поїхати!

Звісно, я не буду розкривати усіх пригоди моєї подорожі. але все закінчилося дуже приємно - з львівським пивом і львівськими крекерами в потязі на нижній полиці.