Нове життя. Подорож довжиною в рік

Через 10 днів буде рік як я подорожую, залишивши свою кольорову домівку, зібравши всі необхідні речі та взявши за руку тоді ще свого нареченого, а тепер вже законного чоловіка, відчайдушно відправилась в мандри.

Не хотілось би називати мій вчинок «втечею» від реальності або ж пошуком себе. Але моя, хоч і улюблена, але виснажлива робота в онлайн-виданні, відсутність вихідних, похмуре та важке небо над головою, розчарування в тусовках та в самій ідеї проживати своє життя в одному місті і ще й постійні внутрішні діалоги про всілякий непотріб призвели до того, що я взяла квиток на літак до Тайланду, майже нічого не знаючи про цю країну.

Постійне споглядання в фейсбук-стрічці за мандрівниками, що легко пересікали екватор в пошуках пригод, надихало мене якомога швидше збиратись з силами, вирішувати все з роботою та не боятись майбутнього.

І як результат - я вже рік в подорожі, хоч і продовжую працювати вже в іншому фешн виданні, і, маючи лише один вихідний на тиждень, я навчилась працювати будь де: на борту порому, розклавши всі свої речі навколо себе, біля супермаркету прямо на сходинках, в різноманітних кафе і елітних ресторанах, де сервіровку я спритно замінюю своїм міні офісом, на полонині в карпатському селі, в прохолодній берлінській квартирі, в європейському парку, де всі несамовито курять травку, і навчилась просто радіти, не дивлячись на постійні проблеми з інтернетом, від того, що я безмежно вільна, як птах, який може полетіти куди завгодно.





Моя робота, як і будь-яка креативна діяльність, забирає багато часу і тому досить важко повністю занурюватись в подорож та постійно бути в контакті з іншими. Так, через свою постійну зайнятість я втрачала можливості знайомитись в подорожі, бо була втомлена, змучена або просто не було бажання. Але коли я піднімаю очі від монітору і дивлюсь на зелені пальми, безмежно прекрасні гори та посмішки людей, то розумію, що це просто частина мого шляху, такого несамовитого, чудового і найголовніше – свідомо вибраного мною.

Я поки не вирішила остаточно, про що я хочу писати, але я більше не хочу мовчати, бо мене оточує такий незвичний світ, що просто не хочеться про це забувати, а хочеться дихати і стрибати від усього побаченого.

3 коментарі :

  1. Молодец, Умка! Воодушевляет.

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. дякую! мене теж моє життя надихає на нові пригоди)

      Видалити
  2. Интересно очень, у вас красивые волосы - вы используете какой-то шампунь с кератином???

    ВідповістиВидалити