Одеса_день другий_

Одразу попереджую, що планується відео підтвердження усіх моїх розповідей про другий день, але Настя вважає, що відео потрібно обробити, тому чекаю на її відео-ряд наших пригод.

Я прокинулася у музиканта Льоши дуже рано, тому у мене був час оглянути кімнату, де ми  ночували і зробити дуже важливі фотографії з книжками і в сонному вигляді.

Виходити на вулицю не було ніякого бажання, та Настя першого дня забула свій рюкзак з усіма пожитками в одеситів з вулиці Єврейської – тому у нас не було вибору – іти туди і рятувати майно! В квартирі на цій вулиці нас чекала тиша – бо всі тусили до світанку – двері нам відкрила Даша Тарантіно, яка пригостила нас смачним салатом та сиром, а ще літніми фруктами. Ми випили за здоров’я і пішли далі.

Якщо всі туристи хочуть потрапити до незвичного одеського колориту в місцеві кафешки – то ми шукали іншого – wi fi був тим магічним словом, яким ми керувалися при виборі закладу. І знайшли ми його в банальній Сушия, де застрягли на години 3. Поїдаючи середньої смакоти суші – я сиділа в інтернеті і переписувалася з Женьою Мартовим, про можливість приєднатися до нього в Дачу, але наші плани швидко змінювалися.

Подруга Насті – молодий дизайнер Яся Хоменко – негайно потребувала допомоги на бекстейджі  на Odessa Holiday Fashion Week 2011, що проходили в Садах Перемоги.

І ось я 5 годин провела там, в цьому світі гарних моделей, постійної біготні та журналістів. Ми клеїли скоч на взуття, розмовляли про моду, знайомилися з одеситами. У мене постійно запитували чи я не дизайнер, фотографували і я фотографувала.

На самі покази я не ходила, я і так все прекрасно роздивилася  - найцікавішим фактом було все ж спілкування з моделями чоловіками – як тільки я казала, що з Києва, одразу з’являвся пожвавлений інтерес та бажання записати мій телефон. Все ж Одеса – це провінція, а Київ столиця!)

А ще мені дуже сподобався одяг Ясі Хоменко, якій ми допомагали – такі приємні сукні з гарними принтами у квіточку та деталізовані рюшами, а ще був фінальний вихід в бордовій сукні до підлоги, що підкорив моє дівоче серце.

Ледь живі, ми таки вибралися в дощ і поїхали в Шкаф, де нас чекала київська публіка і втома. Протримавшись 2 години, ми підійшли до Льоши, в якого мали ночувати:

Настя: ми такі втомлені!

Льоша: я буду тут до 5.

Настя: то може ти нам просто віддай ключі від квартири?!

Льоша: добре.

Ми бачили його 2 раз в житті. Одесити – ви найкращі!

І я зовсім не шкодую, що не танцювала. Бо залишався, що третій день і дуже холодна погода, з якою потрібно було боротися.