Звісно, Львів прекрасний своїми закладами. В Києві взагалі їх майже немає, а ще немає традиції зустрічатися і ходити на каву.
обожнюю такі закриті дворики
поруч з телефонною будкую сиділа дуже зла квіткарка, яка по-злому подивилася на мене!
Перший заклад був вибраний мною досить випадково. Моя подружка Іра - яка дуже довго прожила у цьому західному місті, потурбувалася про мене і порадила ресторанчик «Крива Липа» в провулку Крива Липа. Я зайшла туди одна, як героїня якогось роману. До мене одразу підійшов симпатичний офіціант і вкрив мене теплою ковдрою. Я їла смачний гострий суп гаспачо разом з шпинатним рулетом, а десертом мені стала книжка та дощ. І тиха меланхолія.
Але потім я зустрілася з подружками, які змусили мене за 3 години обійти найбільш культові заклади Львову. Я була вражена – за 2 роки моєї відсутності в місті відкрилися дуже незвичні кафешки та ресторанчики.
Першою була кав'ярня в тому ж провулку Крива Липа, але назва мені не запам'яталася.
офіціанткою була колоритна мулатка з приємним акцентом
замість звичної підлоги - там були камінчики, які шурхотіли під ногами
а на стінах фотографії огололених чоловіків, які так зігрівали душу)
а от тіло зігрівала смачна кава з морозивом і трішечки алкоголю ( все ж на вулиці постійно йшов дощ)
такі стікери на стіні дають знижки від 5 до 15% в інші заклади. в Києві ніколи такого не бачила
моя подорож по закладах продовжувалася. я не особлива фанатка шоколаду, але не зайти у Львівську майстерню шоколаду я просто не могла. я навіть побачила, як цей шоколад власноруч виготовляється. і запах там був божественним!
я придбала собі декілька таких плиток
але мріяла все ж про таке щастя!
в деяких закладах я щось частувала, а в деякі я просто заходила пофотографувати. А ось дуже славне "Мазох кафе"з різноманітними варіаціями садо-мазо теми.
у всіх залах дуже еротичне освітлення і купа атрибутів недитячих ігор
цікаво, а що роблять цими гострими підборами?
а ще туалети. такі милі
і кайдани, які ще добре функціонують
а самому Леопальду фон Захер-Мазоху я поклала руку в кишеню і доторкнулася до чогось дуже откровенного)
останнім моїм притулком став 4 чи 5 поверховий "Дім легенд". Всередині там заборонено фотографувати, але на даху не було ніяких табличок, тому я і дістала свій, вже змучений, фотоапарат. Вигляд на центр міста був казковим, як і сам Львів.
без фотографії в машині, я просто не могла поїхати!
Звісно, я не буду розкривати усіх пригоди моєї подорожі. але все закінчилося дуже приємно - з львівським пивом і львівськими крекерами в потязі на нижній полиці.
