думаю, что очень ах..нно получаюсь!

початок тижня, ранкова йога до поту, домашні справи і друзі, які чомусь прийшли не на чай, а з колою та коньяком. була 3 година.

сирний суп, бринза і ківі, велике вікно і гори снігу, танці в ліфті, танці в кімнаті, танці на матрасі, ще кола з коньяком.

майже вкінці цього відео Коля каже:" думаю, что я очень ах...нно получаюсь!" шкода, що я ще зовсім розібралася із звуковою доріжкою і грає або музика, або можна було почути крики Маши

знову сніг, вулиця, магазин і нове підкріплення, гойдання ліфту, знову танці. довгі збирання. марштрутка, метро, чомусь магазин рібок. новий друг, довгі розбирання, паб.

товстий лев. нові друзі. лєнка, з якою я колись цілувалася у фазенді. цікаво. вже сідр. медовий. фотоопарат, руки, сміємося.

24.11.11

24.11 – день дивний. Розпочався дуже рано. О 7 я не встаю. О 7 я сплю. І бачу дуже кольорові сни. Але коли обставини складаються по-іншому, я все ж маю таку можливість відчути себе ранковою пташкою і спробувати на собі всі радості метро, яке переповнене робочим класом, що поспішає на фабрики та заводи.

А поспішала я на Хрещатик, розвішувати картини художниці Олени Міроседіної, виставка якої відкривалася в одному із закладів, де я працюю. Відкриття планувалося на 19. Воно пройшло чарівно. Про її картини я напишу згодом.

Найцікавішим фактом було моє дивне натхнення. В маршрутці я вирішила написати декілька віршів – хоча ніяка я не поетеса. Жінки-поети у мене асоціюються з неголеними ногами та фрігідністю. А тут щось захотілося записати мисленнєвий потік.

Крім того я завітала в Арт-Галерею «Мінус 4», де відкрилася виставка «Венеція. Відображення». Фотографи, дизайнер, музика і відео. Все це розповідало про прекрасне місто Венеція – місто моря, постійних невловимих відображень, де кожен об’єкт має два обличчя, кожний має темну сторону, інше життя чи іншу маску.

Кожен з авторів експозиції створив колажі з фотографій та по-своєму досліджував відображення Венеції в самій собі, коли люди не ходять, а плавають.

Біля стелі були мотузки з розвішаним випраним одягом, грала приємна музика і був великий акваріум з водою і відображенням Венеції. Можливо, не справжньої, але все ж прекрасної.

Та прийшла я все ж до Насті Василишиної – дизайнера, яка представила свою роботу в рамках виставки. 

Настя розповідає про місто, як про людину і вивертає її навиворіт. Переплетення вулиць стає кровоносними судинами, а люди - це ж серце міста

об'єкт "Виворіт"  - відображення людського тіла в рамках мистецтва через вторинні предмети: дерево, перероблена бавовна, будівельна сітка, емаль та шкіра

За допомогою нетипових матеріалів дизайнер створила відображення тіла, по образу схоже на людське, щоб кожний, хто вирішить відкрити для себе глибоке розуміння "що є я", підійшов і зміг споглядати тіло через призму декоративних форм.

весняні забави..

Коли приходить відповідний час – хочеться дуріти і робити дитячі вчинки. Багато гуляється і не думається про неприємності. А ще сміється – голосно і дико, від страху чи радості, від розмов і тихих взаємностей.

Це було днів 12 тому, коли в один з вихідних днів ми відкрили сезон атракціонів. Звісно, не хотілося пробувати якісь зовсім дитячі розвагу – тому було вибрано оглядове колесо.

Я : О, воно коштує лише 15 грн!

Даша: круто!

Юіті: ще покуримо і поїхали!

На колесі було і страшно і весело. Але більше весело.